Про те, як сприймати людей із ВІЛ / СНІД, чому важливо не
замовчувати проблему і як подолати внутрішнє упередження – говорили студенти четвертого
та п’ятого курсів кафедри екології та охорони навколишнього середовища
хімічного факультету Східноєвропейського
національного університету імені Лесі Українки після перегляду фільму
виїзного Кіноклубу медіапросвіти про права людини
Docudays UA, що діє при Волинській ДОУНБ імені Олени Пчілки «Грішна хвороба» (режисер: Ян
Яап Кейпер). Захід відбувся 28 вересня
у бібліотеці-філії для дорослих № 6 комунального
закладу «Луцька міська централізована бібліотечна система».
«Фільм показує реалії нашого часу без
масок і прикрас. Те, про що ми не хотіли б чути, бачити і знати, про тих людей,
які не схожі на нас, які зійшли на невірну стежку в силу обставин свого життя,
слабкості, неправильного виховання чи просто заради цікавості. Кожен чомусь
впевнений, що може себе контролювати, що з ним не статнеться нічого поганого і
у будь-який момент можна повернутися у нормальне життя, хоча норми цієї «нормальності» у кожного свої», – зауважила перед показом фільму Ірина Данилюк.
За словами студентів, перша емоція, яку
вони пережили на початку фільму, був страх, оскільки головними персонажами фільму
виступили не звичні для нас вродливі, успішні люди, яких ми звикли бачити на телеекранах,
а особи, які належать до групи ризику, яких не сприймає суспільство та фактично
ігнорує державний апарат, ніби їх не існує. Замість того, щоб тихо і повільно
вмирати, вони обрали шлях боротьби. За свої права і за права тих, хто побоявся
виступити та заявити про себе.
«Під час дискусії було піднято ряд
цікавих питань, а думки глядачів дещо розділилися. Особливо емоційним було
обговорення про недискримінацію ВІЛ-позитивних дітей, або здорових дітей носіїв
ВІЛ-у у середовищі дитячих дошкільних та шкільних заходів, – зазначила Жанна Литвина. – Враховуючи те, що діти дошкільного віку
можуть один одного подряпати, вкусити, тобто викликати між собою прямий контакт
через кров, чи готові ми заради толерантності та недискримінації пожертвувати
безпекою власної дитини? Питання болюче та
неоднозначне. Але аудиторія дійшла висновку про те, що незважаючи ні на що, ми
повинні бути терпиміші, толерантніші та добріші до «вразливих груп осіб»,
осікільки ніхто не знає, по яку сторону життєвих барикад може опинитись
будь-хто із нас».